Офіційний сайт медичного центру АНІКО
тепер за адресою http://aniko-mc.com

Автоперехід за новою адресою відбудеться за 10 секунд

Шановні відвідувачі з 1 вересня 2011 року дана версія сайту не буде підтримуватися.



 КОРИСНА ІНФОРМАЦІЯ ДЛЯ ПАЦІЄНТІВ І ЛІКАРІВ

Сім'я як джерело психічного здоров'я дитини

Дошкільний вік як ніякий інший характеризується найсильнішою залежністю від дорослого, і проходження цього етапу становлення особистості значною мірою визначається тим, як складаються відносини дитини з дорослим. Самі дорослі не завжди розуміють, яким чином їх особистісні якості стають надбанням дітей, як своєрідно, відповідно до специфіки дитячого віку вони інтерпретуються, яке значення набувають для дитини. Усвідомлена або неусвідомлена батьківська та педагогічна авторитарність породжує у дошкільників дефіцит неординарності, почуття власної гідності, невпевненість в собі і багато інших якостей, ускладнює сприятливе становлення особистості.

 

 Стиль відносин дорослих до дитини впливає не тільки на становлення тенденції до певного стилю дитячого поведінки, але й на психічне 
здоров'я дітей, так, невпевненість дитини в позитивному ставленні до себе дорослого чи, навпаки, упевненість саме в негативній оцінці його як особистості провокує придушену агресивність. Якщо дитина сприймає 
відношення дорослого до себе як негативне, то спроби дорослого спонукати дитину до спілкування викликають у нього стан зніяковіння і тривоги. Тривалий дефіцит емоційного співзвучного спілкування навіть між одним з дорослих і дитиною породжує невпевненість дитини в позитивному ставленні до неї дорослих узагалі, викликає почуття тривоги і відчуття емоційного неблагополуччя. 

Під впливом досвіду спілкування з дорослими у дитини не тільки 
формуються критерії оцінки себе й інших, але і зароджується дуже важлива здатність - співчувати іншим людям, переживати чужі гіркоті і 
радості як свої власні. У спілкуванні з дорослими й однолітками дитина вперше усвідомлює, що потрібно враховувати не тільки свою, але і чужу точку зору.
Саме з налагодженої системи взаємин дитини з дорослим і починається орієнтація дитини на інших, тим більше, що вона також потребує визнання від навколишніх людей.

У дошкільному дитинстві фактично складається особистість, самосвідомість і світовідчуття дитини. Ці процеси в першу чергу обумовлені загальним психічним розвитком, формуванням нової системи психічних функцій, де важливе місце починають займати мислення і пам'ять дитини. Тепер вона може не тільки орієнтуватися і діяти в плані конкретних сьогочасних стимулів, але і встановлювати зв'язки між загальними поняттями і уявленнями, які не були отримані в безпосередньому досвіді.

Таким чином, мислення дитини відривається від чисто наочної основи, тобто переходить від наочно-діючого до наочно-образного. Подібний розвиток пам'яті та мислення дошкільника дозволяє перейти до нових типів діяльності - ігрової, образотворчої, конструктивної. У нього з'являється можливість йти від задуму до його втілення, від думки до ситуації, а не від ситуації до думки.

З розвитком процесів мислення нерозривно пов'язаний розвиток мовлення. В дошкільному віці мова починає виконувати функцію планування та регулювання діяльності дитини, все більше збагачується словниковий запас та граматичний лад мови. Тепер дитина здатний не тільки прокоментувати конкретну подію і виразити бажання, але й 
замислитися, і порозмірковувати про природу, інших людей, самого себе і своє місце в світі. Таким чином, з розвитком пам'яті, мислення, мови нерозривно пов'язана поява світогляду та самосвідомості дитини-дошкільника.
Ось далеко не повний список тих змін та новоутворень, які
відбуваються в дошкільному віці. Цей опис буде неповним, якщо
не звернути увагу на ту роль, яку відіграє дорослий на всьому протязі
розвитку дитини. Переоцінити значення дорослого і, головне, спілкування з дорослим для психічного розвитку та психічного здоров'я дитини важко.

Саме з близькими дорослими (мамою, татом, бабусею й іншими) дитина 
зустрічається на перших етапах свого життя і саме від них, і через них
знайомиться з навколишнім світом, уперше чує людську мову, починає
опановувати предметами і знаряддями своєї діяльності, а в подальшому і
осягати складну систему людських взаємин. Відомо чимало
прикладів, коли діти, з якихось причин позбавлені можливості спілкуватися з дорослими перші кілька років свого життя, потім так і не змогли навчитися «по-людськи» мислити, говорити, не змогли адаптуватися в соціальному середовищі. 

Настільки ж яскравим прикладом є феномен «госпіталізації», при якому 
взаємодія дитини з дорослим обмежується лише формальним доглядом за дітьми і виключається можливість повноцінного емоційного спілкування між дитиною і дорослою людиною (це відбувається при поміщенні дитини раннього віку в будинок дитини). 

Доведено, що такі діти багато в чому відстають від своїх однолітків як у 
фізичному, інтелектуальному, так і в емоційному розвитку: вони пізніше
починають сидіти, ходити, говорити, їхні ігри бідні і одноманітні і часто
обмежуються простою маніпуляцією з предметом. Такі діти, як правило,
пасивні, нічим не цікавляться, не володіють навичками спілкування з іншими людьми.

Безумовно, описані приклади представляють крайні, нетипові явища, але 
вони є яскравою ілюстрацією до того факту, що спілкування дитини з
дорослими є основоположною детермінантою психічного розвитку та
психічного здоров'я дітей.

У нормальному повсякденному житті дитина оточена увагою і турботою 
найближчих дорослих, і, здавалося б, не повинно бути причин для
занепокоєння. Однак і серед дітей, які виховуються в родині, спостерігається досить високий відсоток психічних захворювань, в тому числі неврозів, поява яких обумовлена не спадковими, а соціальними факторами, тобто причини захворювання лежать у сфері людських взаємин.

Найбільше число неврозів спостерігається у старшому дошкільному віці. Тому батькам з перших років життя дитини необхідно брати до уваги можливість появи відхилення в нервово-психічному розвитку дітей і знати причини, що викликають таке відхилення.

Неврози у дітей не виникають, якщо батьки вчасно справляються зі 
своїми особистими проблемами і підтримують теплі взаємини в родині,
люблять дітей і добрі до них, чуйні до їхніх потреб та запитів, прості та
безпосередні в зверненні, дозволяють дітям висловлювати свої почуття і
вчасно стабілізують виникаючу у них нервову напругу, діють погоджено в питаннях виховання, беручи до уваги відповідні статеві орієнтації і захоплення дітей.

Значну роль у походженні неврозів відіграє психічне травмування, зумовлене порушеними сімейними відносинами і неправильним вихованням. Діти хворіють на неврози під впливом несприятливих обставин, до яких неможливо адаптуватися та які неможливо перенести безболісним чином. Подібно до цього дитина не може перенести розлуку з матір'ю і звикнути до ясел, конфлікти в сім'ї і блокаду емоційних потреб, напругу в результаті надмірної стимуляції, інтенсивних обмежень або непослідовної поведінки дорослих.

Невроз, що виникає в цих умовах як психогенне захворювання особистості, що формується, означає на психологічному рівні морально-етичну несумісність із подібним ставленням батьків, несумісність, яку дитина не може подолати через особливості своєї психіки і тиску обставин, які перевищують межу його психофізіологічних можливостей. Іншими словами, він не настільки поганий, наскільки його роблять таким відносини в родині і несприятливі особливості особистості батьків. 
Формується внутрішній, нерозв'язний і невротизуючий дитину конфлікт, який має декілька тісно пов'язаних один з одним рівнів:
       — соціально-психологічний, мотивований невдачами спілкування і 
          труднощами у досягненні соціально значущої позиції;
       — психологічний, зумовлений несумісністю з деякими
          сторонами відносин батьків та загрозою втрати своє «я»;
       — психофізіологічний як наслідок неможливості відповідати
          підвищеним вимогам та очікуванням дорослих. 
При наявності нерозв'язних для дітей переживань слід говорити про
хронічні психотравмуючі ситуації як джерело постійної психічної напруги. На цьому тлі додатково діючі психічні травми – емоційні потрясіння посилюють патогенність життєвої ситуації, оскільки дитина не може впоратися з ними, пережити їх. Разом з внутрішнім конфліктом, проблемами у сфері спілкування та несприятливим збігом життєвих обставин в цілому, це дозволяє говорити про появу невдалого, травмуючого життєвого досвіду, що призводить до стану хронічного дистресу, як основного джерела патогенної (хворобливої) напруги при неврозах. 

Ситуація ускладнюється тим, що діти з неврозами не можуть з-за свого 
обмеженого і вже психогенно деформованого життєвого досвіду, умов
виховання і відносин у родині емоційно відреагувати на накопичуюче нервово-психічне напруження. Вони змушені придушувати його, що перевищує межу адаптаційних можливостей і змінює нервово-психічну реактивність організму. Коли тривало діючий стрес перевершує пристосовувальні можливості дітей, не дає їм виразити себе, 
утвердитися в життєво важливих позиціях, вчасно вирішити травмуючу
ситуацію, то він підриває здатність адекватно сприймати себе,
супроводжуючись заниженням самооцінки, невпевненістю у своїх силах і можливостях, страхами і тривогою, почуттям безпорадності і безсилля, тобто розвитком ідей самоприниження, неповноцінності, ущербности, нездатності бути собою серед інших однолітків. 

При невротичному захворюванні відбувається непродуктивна витрата
наявних психічних засобів, ресурсів і можливостей, їх подальше
перенапруження і хворобливе ослаблення в цілому. При цьому наростають занепокоєння і емоційна нестійкість, з'являються або підсилюються вегетосудинні і соматичні порушення, знижується витривалість і опірність організму в цілому.

 

У психологічній літературі глибоко проаналізовані фактори, що мають вплив на психічне здоров'я дитини і, зокрема, на виникнення невротичних реакцій. Більшість з цих факторів носять соціально-психологічний, соціально-культурний і соціально-економічний характер.

Соціально-культурний характер факторів, що мають несприятливий 
вплив на психічне здоров'я, обумовлений прискоренням темпу сучасного
життя, дефіцитом часу, недостатніми умовами для зняття емоційного напруження і для розслаблення. Наслідком цього є надмірна завантаженість батьків, їх невротизація, поява безлічі особистісних проблем у поєднанні з недостатньою обізнаністю про шляхи вирішення внутрішніх особистосних конфліктів і про можливості психологічної та психотерапевтичної допомоги. Подібна особистісна дисгармонія батьків знаходить своє відображення в розвитку дітей і накладає негативний вплив на їх психіку.

На емоційну атмосферу в сім'ї та на психічний стан її членів впливають також соціально-економічні фактори, серед яких можна виділити такі:

  • незадовільні житлово-побутові умови; 
  • надмірна зайнятість батьків; 
  • ранній вихід матері на роботу і віддавання дитини в ясла. 

Поміщеня дітей в ранньому віці (до 3-х років) у дитячі дошкільні 
установи або залучення няні для їх виховання є сильною
психотравмуючою подією, оскільки такі діти ще не готові до розлучення з
матір'ю: у дворічної дитини сильно розвинене почуття прихильності до
матері, спільності, єдності з нею (розглядає себе тільки в єдності з
матір'ю – категорія «МИ»). У ситуації нормального емоційного спілкування
дитини з матір'ю до 3 років у дітей формується почуття «Я», тобто
сприйняття себе як окремого індивіда, поступово зменшується почуття
залежності від батьків. При частих і тривалих розлуках з матір'ю
(поміщення в ясла або в санаторій) у дітей раннього віку наростає
дефіцит прихильності, що може призвести до появи невротичних
реакцій. В середньому лише після 3 років у дитини з'являється бажання «розлучитися» з матір'ю і стати більш незалежним. Крім того, у цьому віці вже виникає стійка потреба в спілкуванні з однолітками, у спільних іграх
з іншими дітьми. Тому дитину у віці 3-х років можна поміщати в
дитячий садок, не ризикуючи її психічним здоров'ям.

До соціально-психологічних факторів, що впливають на психічне здоров'я
дітей, психологи відносять насамперед такі, як дисгармонія сімейних
відносин і дисгармонія сімейного виховання або порушення у сфері дитячо - батьківських відносин. 
 Дошкільний вік характеризується тісною емоційною прихильністю 
дитини до батьків (особливо до матері), причому не у вигляді залежності від них, а у вигляді потреби в любові, повазі, визнання. У цьому віці 
дитина ще не може добре орієнтуватися в тонкощах міжособистісного
спілкування, не здатна розуміти причини конфліктів між батьками, не
володіє засобами для вираження власних почуттів і переживань. Тому,
по-перше, дуже часто сварки між батьками сприймаються дитиною як
тривожна подія, ситуація небезпеки (в силу емоційного контакту з
матір'ю), по-друге, вона схильна відчувати себе винуватою у виниклому
конфлікті, що трапилося нещастя, оскільки не може зрозуміти істинних причин того, що відбувається і пояснює все тим, що вона погана, не виправдовує сподівань батьків і не гідна їх кохання. Таким чином, часті конфлікти, гучні сварки між батьками викликають у дітей-дошкільнят постійне почуття неспокою, невпевненості у собі, емоційної напруги і можуть стати джерелом їх психічного нездоров'я.

Психічне здоров'я або нездоров'я дитини нерозривно пов'язані також зі стилем батьківського виховання, залежать від характеру взаємовідносин 
батьків і дітей.
Виділяються наступні стилі батьківського виховання:

  • 1. Демократичний.
  • 2. Контролюючий.
  • 3. Змішаний.

Демократичний характеризується високим рівнем прийняття дитини,
добре розвиненим вербальним спілкуванням з дітьми, вірою в самостійність дитини в поєднанні з готовністю допомогти йому в разі потреби. В результаті такого виховання діти відрізняються умінням спілкуватися зі однолітками, активністю, агресивністю, прагненням контролювати інших дітей (причому самі не піддаються контролю), хорошим фізичним розвитком. 
При контролюючому стилі виховання батьки беруть на себе функцію
контролю за поведінкою дітей: обмежують їхню діяльність, але пояснюють суть заборон. У цьому випадку дітям бувають притаманні такі риси, як послушність, нерішучість, неагресивність. 
При змішаному стилі виховання діти найчастіше характеризуються як
слухняні, емоційно чутливі, неагресивні, недопитливі, з бідною фантазією.

Особливий інтерес представляють вивчення і класифікація неправильних 
типів виховання, які призводять до формування різних неврозів.

Виділяється три типи неправильного виховання.
1. Неприйняття, емоційне заперечення дитини (усвідомлене або
неусвідомлене), присутність жорстких регламентуючих і контролюючих заходів, нав'язування дитині певного типу поведінки у відповідності з
батьківськими поняттями про «хороших дітей». Інший полюс відхилення
характеризується повною байдужістю, потуранням і відсутністю контролю
з боку батьків.
2. Гіперсоціалізуюче виховання - тривожно-хворобливе ставлення
батьків до здоров'я, успіхів у навчанні своєї дитини, її статусу серед
однолітків, а також надмірне занепокоєння його майбутнім.
3. Егоцентричне виховання - надмірна увага до дитини усіх членів сім'ї,
присвоєння йому ролі «кумира сім'ї», «сенсу життя».

Всі негативні фактори пов'язані з проблемою невротизації дитини, тобто
з причинами виникнення і протікання хвороби. У зв'язку з тим, що саме в
дошкільному віці найчасіше встрічаються діти, які страждають неврозами і
іншими психічними захворюваннями, вельми актуальною є проблема психопрофілактики психічного стану здорових дітей-дошкільнят.

Проблема збереження психічного здоров'я дітей та профілактики його порушень є предметом пильної уваги фахівців різних галузей: медиків, педагогів, психологів. Проте не менш важлива роль у її вирішенні належить і тим, хто бере в житті дітей безпосередню участь і має з ними щоденний контакт - батькам.
Безумовно, найкращим профілактичним засобом є хороші стосунки батьків з дітьми, розуміння батьками внутрішнього світу своєї дитини, його проблем і переживань, уміння поставити себе на місце своїх дітей.

Важкі ситуації і психічне здоров'я.
Труднощі неминуче зустрічаються в житті кожної людини. Їх виникнення є природним, закономірним наслідком складного процесу взаємодії суб'єкта з навколишнім світом. Існують важкі ситуації і у дітей, причому є всі підстави вважати, що в житті дітей вони зустрічаються не рідше, а можливо навіть частіше, ніж у дорослих.

Важка ситуація завжди характеризується невідповідністю між тим, що людина хоче (зробити, досягти і т.п.), і тим, що він може, опинившись в даних обставинах і маючи в своєму розпорядженні наявними у нього власними можливостями. Такa неузгодженість перешкоджає досягненню поставленої мети, призводить до виникнення негативних емоцій, які є важливим індикатором труднощів у тій чи іншій ситуації для людини. 

Розвиваючись, пізнаючи і освоюючи навколишній світ, але, ще не володіючи достатнім досвідом, дитина неодмінно буде стикатися з чимось новим, невідомим, несподіваним для себе. Це вимагатиме від неї випробування власних можливостей і здібностей, що далеко не завжди може виявитися успішним і тому може послужити причиною для розчарувань. Те, що для дорослої людини виступає як звичне і природне, для дитини може бути важко і складно. Будь-яка важка ситуація породжує негативні емоції і переживання, викликає дискомфорт. Все це за певних умов може мати несприятливі наслідки для розвитку особистості.

Важкі ситуації, під впливом яких складаються способи поведінки і формується ставлення до утруднень, мають різний характер: 
— перехідні, скороминучі, буденні для дитини події (не прийняли в гру, впав з велосипеда, забув ключ від будинку і т.п.); 
— короткочасні, але надзвичайно значимі та гострі ситуації (втрата близького родича, розлука з коханим членом сім'ї, різка зміна життєвого стереотипу);
— ситуації тривалої, хронічної дії, пов'язані, як правило, з сімейною обстановкою (розлучення батьків, суперечливе чи деспотичне виховання, алкоголізм батьків);
— ситуації, що виникають під впливом факторів емоційної депривації (госпіталізація, цілодобове перебування в дитячих дошкільних закладах). 
Найбільш істотний вплив на дітей надають гострі психічні травми і хронічні психотравмуючі впливи, що є ситуаціями підвищеного ризику і призводятьть до виникнення дезадаптивних реакцій.
Природне бажання всіх батьків - уберегти, застерегти свою дитину від можливих неприємностей в житті. Однак постійно контролювати і поправляти кожен її крок, вирішувати за неї її власні проблеми - справа нереальна і абсолютно неефективна. Тому єдине і найбільш розумне, що можуть зробити батьки - це підготувати своїх дітей самостійно долати труднощі життя.

Каталог сайтов OpenLinks.RU
МЕТА - Украина. Рейтинг сайтов
Оперативна розробка вебсайтів
 
Make a Free Website with Yola.